Бібліотека св.Вінкентія а'Паульо

Подивись ближньому в очі

Адмін — Fri, 31 Dec 2010 13:25:49 GMT

      Юнак, втікаючи від жорстокого ворога, потрапив до одного села. Селяни його чемно прийняли і вказали надійну криївку. Наступного дня прийшли воїни, що гналися за ним. Вривалися до хат, обшукували горища і пивниці, а потім зібрали всіх людей і начальник воїнів сказав:
      – Спалимо ціле село і повбиваємо всіх чоловіків, якщо завтра не видасте втікача.
      Сільський війт з болем у серці роздумував: видати того юнака чи прирікти на смерть своїх людей. Ввечері він узяв Біблію і почав читати, сподіваючись знайти в ній відповідь. І аж на світанку вичитав такі слова: "Краще, щоб помер один чоловік, ніжсвітанку вичитав такі слова: "Краще, щоб помер один чоловік, ніж мав би загинути увесь народ”. Закрив Біблію, покликав воїнів і вказав їм криївку того юнака.
      Коли воїни забрали втікача і повели його убивати, в селі почалося велике свято, тому що війт врятував їх життя. Але сам війт не брав участі в тому святі. Пригнічений своїм вчинком, він залишився вдома. Вночі уві сні йому явився ангел і спитав:
      – Що ти зробив?
      – Я видав утікача його ворогам, – відповів війт.
      – А знаєш, що ти видав Месію? – запитав далі ангел.
      – Як я міг це знати? – відповів дуже засмучено війт.
      – Якби ти, замість читати Біблію, відвідав того юнака і подивився йому в очі, то впізнав би його.

      Небо ледь сіріє. До міста їде автобус, наповнений робітниками і студентами. Вони сидять один біля одного в зимовій одежі, дрімаючи під монотонне гудіння мотора. Ніхто не говорить. Щодня бачаться, але воліють заховатися за свої газети або дрімати. Нараз чути голос:
      – Увага! Увага!
      Шелест газет, голови піднімаються.
      – До вас звертається водій.
      Мовчанка. Всі дивляться в бік водія. Його голос звучить авторитетно.
      – Всі, всі відкладіть газети.
      Газети поволі опускаються.
      – Тепер погляньте на своїх сусідів.
      Усі слухаються голосу. Дехто посміхається.
      – Тепер повторіть за мною: "Добрий день, сусіде!”
      Голоси спочатку слабі, невпевнені, потім жваві. Багато подає один одному руку, дехто навіть обнімається. Всі в автобусі починають розмовляти між собою.
      Добрий день, сусіде!

Непорочне зачаття Пресвятої Богородиці

Адмін — Tue, 21 Dec 2010 20:36:46 GMT

Як білосніжна хмарка, як прекрасна райдуга, як ясний промінь сонця, такою чистою, такою безгрішною, такою святою понад всяку чистоту є Пречиста Діва! «Уся ти гарна, моя люба, і вади нема в тобі! (Пісня Пісень, 4, 7). Не може бути на сонці плями, не може бути, щоби Та, котру Христос вибрав за свою Матір, підлягала владі гріха і диявола.

Наслідком першого гріха наших прародичів, є те що всі люди народжуються з первородним гріхом, від котрого вільною була лише одна Пречиста, непорочно зачата Діва Марія. Св. Церква від найдавніших віків (на сході від VІІ, а на заході від ХІІ ст.) особливою службою возвеличувала Непорочне Зачаття Пресвятої і Преблагословенної Діви Марії. Наука про Непорочне Зачаття Божої Матері найбільше розвинулася за папи Пія IX (1846-1878), який своєю буллою від 8 грудня 1854 року проголосив Непорочне Зачаття догмою віри. У тій буллі сказано, що "наука, яка вчить, що Пречиста Діва Марія не заплямована первородним гріхом від першої хвилини свого зачаття через особливу ласку і привілей Всемогутнього Бога з огляду на заслуги Ісуса Христа Спасителя людського роду, є Богом об'явлена і тому всі вірні мусять сильно й постійно в неї вірити".

Господь сказав до Пророка Єремії: «Перш, ніж я уклав тебе в утробі, я знав тебе; і перш, ніж ти вийшов з лона, освятив я тебе» (Єр., 1, 5). Про святого Йоана Предтечу благовістив Архангел Гавриїл, що «сповниться Духом святим вже з лона матері своєї» (Лука, 1, 15), а наскільки більше Господь освятив ту, котра мала стати не Пророком, не Предтечею, а Матір’ю Його Сина, Христа, Спасителя і Бога.

Пречиста і Пренепорочна! Зберіть всі ангельські хори, а вони не в силі будуть оспівати всю красу і славу блиску Пренепорочної. Понад ангелів, понад ціле небо «вища небес і нижча лише від одної св. Тройці є Пресвята Діва. І вона є при цілій славі, при цілому блиску, Вона є найліпшою нашою Матір’ю, джерелом всякої ласки і потіхи. Правда, ми грішні, ми дуже грішні, і не раз, аж розпач хватає за серця, не раз втрачаємо останню надію на спасіння нашої душі і тоді кажемо собі так:

Пропало все, я втратив Божу ласку, згрішив і проклятий від Бога. Диявол поселився в моєму серці… Якщо сьогодні помру, а померти можу таки зараз, в тій хвилі піду до пекла. Христос страждав за мене, пролив свою кров, а я віддався розпусті, нечистим думкам, я не слухав науки церковної, до церкви не ходив, не постив, сміявся з тих, що боялись пекла: «Овва! Що мені, я ще молодий, молода, аби люди не бачили, та не дізналися, а про Бога нема чого дбати!»

Стій! Не забувай, що є Матір Пречиста. Не смієш звернутися до Ісуса Христа, боїшся його гніву, – іди до Матері Божої, і пам’ятай, що Вона –прибіжище грішників…

Бачить Марія грішника, бачить на нім такий понижений і осквернений Божий образ, бачить що та людина вже над пекельною прірвою, а коли туди впаде, то не врятує його звідти навіть Вона; бачить, що меч Божої кари на нитці висить вже над твоєю головою – і чує нараз твій голос і бачить, що ти хотів би покаятися, – то чи може Вона не допомогти?

О, коли звернешся до Неї, Вона спасе тебе! Вона сама сказала до одної святої: «Я є Матір’ю всіх грішників, завжди готова прийняти тих, котрі до мене прибігають, молять про моє милосердя і обіцяють поправу».

Св. Бернард каже, що коли би Марія просила про спасіння грішника, а всі Ангели і ціле небо хотіло би щоб він пішов до пекла, мольба Марії мусить бути вислухана. Син Божий ні в чому не відмовить своїй Матері.

Не трать брате, сестро, надії! Але пам’ятай ці слова: «Я готова прийняти тих, котрі до мене прибігають і обіцяють поправу».

Без тебе Марія не спасе душі твоєї. Не думай, брате і сестро, що можна грішити і казати так «Марія занадто мене любить, щоби дати мені пропасти!» Зваж, що надмірна надія на милосердя Боже і на милосердя Марії – то тяжкий гріх! Не думай що досить кілька разів на день змовити Богородице Діво, і вже буде спасіння. В дома, в дорозі наспівуєш безстидні пісеньки, говориш про нечисті речі, оскверняєшся нечистими думками, а потім оскверненими устами взиваєш Марію? Називаєш Її Матір’ю, а сам не маєш милосердя над своїми ближніми – її дітьми.

О, май милосердя над самим собою! Прибігай до Марії, проси ласку покаяння, жалій за гріхи і обіцяй поправу. Тоді вона тебе спасе. Інакше тремти, бо як правдою є те, що світить сонце, так правдою є, що грішник, коли помре в гріхах, мусить горіти в пеклі. Але сонце світить до часу, а пекло триватиме вічно.

О душе християнська! Молися словами св. Єфрема: «О Мати Христова! В житті і після смерті ніколи не хочу відлучитися від Тебе, хоча би про все забув – про Тебе не забуду, бо знаю, що хоча би цілий світ би мене забув, – Ти мене не забудеш. У всіх бідах вибираю Тебе за мою потіху, у всіх тривогах – за заступницю, у всіх нещастях – за свій покров. В Тобі, Пречиста Діво, покладаю свою надію, і не розчаруюся ніколи, амінь. Покаймося, з чистим серцем зустріньмо нинішнє свято, а Пречиста Діва Марія прийме нашу щиросердечну жертву. Але хто скверними устами хоче славити Її Непорочне зачаття, – той нехай не ранить її серця, нехай не ранить його бодай сьогодні, коли небо і землі славить і величає свою Царицю, коли прославляє той Престол і Храм самого Бога.

Година ласк

(натисніть на "Година ласк" для перегляду детальнішої інформації)

Джерело: www.saintjosaphat.org

Історія Різдва Христового

Адмін — Mon, 20 Dec 2010 16:40:09 GMT

Господь Бог сотворив людину з любові і поселив її в Едемському саду, де і благословив такими словами: «Будьте плідні і множіться, і наповняйте землю, і підпорядковуйте її собі». І дав Господь Бог чоловікові таку заповідь: «З усякого дерева в саду їстимеш, з дерева пізнання добра і зла не їстимеш, бо того самого дня, коли з нього скуштуєш, напевно вмреш». Але людина переступила Божу заповідь і згрішила, за що і прогнав її Господь Бог з Едемського саду. Однак у своїй доброті і милосерді обіцяє Господь Спасителя світу.

Людство очікувало приходу Месії чотири тисячі літ, від часу гріхопадіння Адама і Єви, чекали з великою тугою на Спасителя світу праотці Старого Завіту, Патріархи, пророки, переживали великі потрясіння та випробування.

У 2400 році Господь Бог за часів Ноя зсилає всесвітній потоп.

В 2000 році покликаний Авраам з Урії Халдейської до Ханаан-краю, де Господь Бог обіцяє йому, що зробить його плодовитим, виведе з нього народи, навіть царі вийдуть з його покоління.

В 1900 році Господь Бог устами Патріарха Якова промовляє так: «Берло від Юди не відійде, ні жезл з-поміж стіп у нього, поки не прийде Той, якому він належить, Йому будуть коритися народи».

Мойсей у 1400 році виводить ізраїльський народ з єгипетської неволі, в якій він перебував 430 років.

1013 року Давид, син Єссея, стає царем Ізраїля, з роду якого має народитися Спаситель світу.

У 973 році цар Соломон зводить Єрусалимську святиню на славу Божу.

У 754 році цар Ромул заснував вічне місто Рим.

За кесаря Августа вийшов наказ переписати всю Вселенну. Перепис цей перший відбувався, коли Сирією правив Киріній. Ішли всі записатися, кожний - у своє місто. Пішов також і Йосиф з Галилеї, з міста Назарет в Юдеї в місто Давида, що зветься Вифлеєм. Бо він походив з дому і роду Давида, щоб записатися з Марією – зарученою своєю.

Дорога від Назарета до Вифлеєму простягається на сто п’ятдесят кілометрів. Кількаденна подорож в найприкрішій порі року і в стані, в якому перебувала Пречиста Діва Марія, була надзвичайно виснажлива і важка. Сподівалися знайти місце на відпочинок. Прийшли до Вифлеєму, бо чотири ночі провели в загальних заїздах. Але тут становище було ще гіршим, всі доми і гостинниці були зайняті. І там, де можна було ще потиснутися і зробити місце, бачачи, що родина з Назарета убога і Марія в очікуванні дитини, господарі закривали перед ними двері, а навіть їх зневажали. З великим сумом і болем у серці святий Йосиф Обручник разом з Марією Дівою опускають місто і прямують на Вифлеємські поля.

«Там за Вифлеємом у полі убога стаєнка стоїть. А в ній то Марія Пречиста над Божим Дитятком клячить». Йосифе, куди провадиш Діву Марію, адже це шопа, в якій ховаються від дощу пастухи зі своїми отарами. Невже в стаєнці має народитися Месія, Цар Неба і Землі. Невже нічого кращого мешканці Землі не могли приготувати для свого Спасителя? Мабуть, це була Божа Воля – показати безмежну любов до людського роду.

Ангел Господній розбудив пастухів, які після важкої щоденної праці відпочивали. Вони не розуміли, що відбувається. «Чудуються, що ся діє, чи свитає, чи не дніє, явленіє з неба незрозуміле». Ангел до них промовляє: «Не бійтеся. Я вам звіщаю велику радість, що буде радістю всього народу. Сьогодні народився вам у місті Давидовім Спаситель, Він же Христос Господь». Почувши цю радісну вістку, заговорили пастухи один до ного: «Ходімо лишень до Вифлеєму та подивімося на цю подію, що Господь об’явив нам».

З великою радістю спішать пастухи один наперед одного, щоб першими прибігти до Месії і віддати Йому належну честь і славу. І тут вони бачать шопу, яка ще донедавна служила для них і їхніх отар захистом і прибіжищем, а тепер осяяна наднебесним сяйвом. Пастирі зупинилися. Всі мовчать. Невже наша стаєнка стала також прибіжищем для Месії. Це неможливо. Серце почало сильніше битися. А їхня радість стала ще більшою. Увійшовши до шопи, знайшли Марію, Йосифа, Дитятко, що лежало в яслах на сіні. «О сіно-сіно, сіно, як лелія, на нім повила Ісуса Марія. Певно щасливі тії руки були, що для Ісуса то сіно косили. О сіно-сіно, цвіте найсвятіший, лежить на тобі Ісус наймиліший».

Над стаєнкою розносився радісний голос ангельського співу: «Слава во вишних Богу, а на Земли мир, во человіціх благоволеніє». Пастирі, віддавши поклін і дарунки Божому Сину, були вельми щасливі і дякували Господу Богу за цей великий дар, що вони удостоїлися бачити Того, якого старозавітні праотці так сердечно прагнули, пророки проповідували, а праведні бажали бачити. І ми разом з пастирями возрадуймося і возвеселімся цього великого дня Рождества Христового. Хай світло Вифлеємської зірки розжене темряву гріха і гніву з наших сердець, родин і нашого народу. Хай світло Божої правди і любові перебуває між нами. Хай мир, який оголошують ангельські хори Вифлеємської ночі, буде основою нашого життя на Землі.

Серед ангельського співу, що розносився по Вифлеємських полях, лунав ще один голос, голос Матері, Матері, яка, приголубивши до своїх грудей Дитятко, так Йому співала: «Люлі, люлі, лі, Ти моє Дитятко. Люлі, люлі, лі, Божеє Ягнятко!» Марії, як Матері, було дуже важко і сумно. Кожна мати старається для очікуваної дитини приготувати найкращу оселю, колиску, пелюшки. Пречиста Діва Марія не мала найнеобхідніших речей, хустку з голови зняла і постелила в яслах замість пелюшок. Не маючи речей матеріальних, Діва Марія дала своєму Синові найчистіше материнське серце і любов своєї душі, чисті ясні очі, лагідні материнські руки і теплий погляд, який тої холодної ночі зігрівав Спасителя. А ми принесімо Марії, святому Йосифові і Божій Дитині неоціненний дар, який може мати на Землі людина, дар святої віри, любові і надії. Покажімо Матері Божій нашу любов до Христа. Відкриймо свої серця для Нього, а це потішить і розвеселить сумуюче серце Пречистої Діви Марії. «Нам Господь родився. Цілий світ радіє. Ти не плач над Сином, Пречиста Маріє! Обігрій любов’ю, притули до серця, поклади у ясла, бо немає місця. Колиши Ісуса, нехай відпочине. Бо не було місця, лиш в яслах на сіні».

Молитва на Різдво Христове

Любови найдостойніший Господи наш, Ісусе Христе, що стався єси із-за нас Дитиною, і схотів єси народитися в яскині, щоб нас визволити від темноти гріха, пригорнути до Себе й запалити Своєю святою любов’ю: кланяємось Тобі, як своєму Творцеві й Відкупителеві, визнаємо Тебе й вибираємо Тебе за свого Царя й Господа, і як обов’язкову дань жертвуємо Тобі всю любов нашого вбогого серця. Дорогий Ісусе, Господи і Боже наш, прийми цю жертву, нехай вона сподобається Тобі, прости нам наші провини, просвіти наш розум і розпали тим святим вогнем, що його Ти приніс на цей світ, щоб його розпалити в наших серцях. Нехай в такий спосіб наша душа станеться вівтарем, що на нім приносили б ми Тобі жертву свого каяття. Зроби, щоб душа наша стало шукала Твоєї більшої слави тут на землі, щоб раз ввійшла в Царство й раділа там із Твоїх безконечних блаженств.

Амінь.

Вервиця до Дитятка-Ісуса Царя

В ім’я Отця... (3 р.) Царю Небесний...

На великих зернятках:

Слава Отцю... Величаємо Тебе, Дитятко-Ісусе Царю, на Божественному престолі сидячого, і всесвітнє славимо володіння Твоє!

На малих зернятках:

О Божественне Дитятко Ісусе, спаси і помилуй нас!

Закінчення:

Відкрий, о Боже, серце моє, нехай увійде до нього Христос – Цар слави. Цареві віків, єдиному Богу, нехай буде честь і слава во віки віков.

Амінь.

Блаженства молоді

Адмін — Sat, 18 Dec 2010 21:48:29 GMT

1. БЛАЖЕННІ ми, молодь, якщо будемо прагнути істини та правди, коли брехня та компроміси будуть для нас зручнішими:

Правда визволить нас.

2. БЛАЖЕННІ ми, молодь, якщо побудуємо нашу молодість на повазі до життя і на увазі до людини, до світу хворого на тривогу та смуток:

Ми станемо свідками надії.

3. БЛАЖЕННІ ми, молодь, якщо в суспільстві, де кожен дбає лише за себе, зуміємо прийняти всіх, навіть останніх, відважно беручи на себе видатки та жертви:

Ми подаруємо інший світ.

4. БЛАЖЕННІ ми, молодь, якщо зробимо конкретні кроки до співпраці та діалогу між поколіннями:

Ми зустрінемося з новиною та мудрістю

5. БЛАЖЕННІ ми, молодь, якщо зуміємо закачати рукави в ситуаціях горя, злиднів, відчаю:

Будемо, як Богородиця, дружньою та делікатною присутністю, яка жертвується безкорисно.

6. БЛАЖЕННІ ми, молодь, якщо будемо безстрашно, чесно і реалістично шукати цінності, які дають сенс існуванню:

Ми разом побудуємо життя.

7. БЛАЖЕННІ ми, молодь, якщо в цьому світі, позбавленому орієнтирів, зможемо відважно казати в сім’ї, на роботі, серед друзів, що Христос – наша істина, дорога і життя:

Ми будемо сіллю землі.

св.Миколай Чудотворець

Адмін — Fri, 17 Dec 2010 18:54:49 GMT

Житгя святого Миколая овіяне різноманітними легендами. У той час як у християн його пам'ятають та вшановують як історичну особу, в інших країнах світу він став, на жаль, прообразом міфічної фігури Санта Клауса.

Святий Миколай вважається покровителем моряків, торговців, лучників, дітей та студентів. А також є патроном міст Амстердам (Нідерланди), Барі (Італія), Барранкілья (Колумбія).

За повір'ям, св. Миколай є «старшим» серед святих: опікується воїнами, перевозить душі померлих на «той світ», володіє ключами від неба. Але більшість часу він проводить на землі, допомагаючи бідним у скруті, мандрівникам - у дорозі, мореплавцям - на морі. Згідно з карпатською легендою, святий так ревно молився раз в церкві за знедолених, що золота корона сама впала йому на голову...

Відомо, що він народився у лікійському місті Патарі (Мала Азія) близько 280 року у християнській родині. Його батьки, Феофан і Нонна, дали єдиному синові хороше виховання та освіту. Розповідають, що будучи ще немовлям Миколай був настільки набожним, що у дні посту (середу та п'ятницю) ссав материнське молоко лише один раз на день. А коли його уперше віднесли до купелі він встав на ноги і сам стояв...

Рідний дядько, єпископ патарський, зважаючи на богоугодність свого племінника, висвятив його потім у сан пресвітера. Коли за панування імператора Діоклeцiяна в Римській імперії почалися гоніння християн, святий Миколай, незважаючи на небезпеку, продовжував проповідувати Боже слово. На першому Вселенському Соборі у м. Нікеї святий Миколай показав себе як полум'яний ревнитель чистоти віри, виступив непримиренним борцем з єрессю Арія.

У невтомних трудах, подвигах та любові до Бога і ближніх пройшло все життя мирлікійського чудотвордя. Великий святитель помер 6 грудня 342 року. Святе тіло праведного мужа було поховане з почестями в соборній мирлікійській церкві.

1087 року, за часів царювання імператора Олексія Комніна, усвідомлюючи небезпеку з боку мусульман, що знищували у Малій Азії всі пам'ятники християнства, італійські купці перенесли нетлінні мощі святителя Ми¬колая з Мир до міста Барі (Південна Італія).

У християнських легендах і переказах життя милосердного добродійника описується як нескінченна низка блaroдіянь і чудес. Вважається, що і після праведної смерті святий Миколай продовжує творити чудеса. У численних народних творах чудотворець також боронить людей від стихійного лиха, є опікуном сиріт і тварин. Чорноморські рибалки, виходячи на про¬мисел, завжди брали із собою образ Миколая. Св. Миколай допомагав людям, особливо знедоленим, під час життя і продовжує це робити зараз. Тільки в невидимий спосіб. Він - взірець таких честот, котрі виявляють його велику любов до Господа Бога та ближнього. Саме на тих двох яскравих чеснотах "стоїть увесь закон та пророки". І це є суттю християнської досконалості. "Між багатьма великими чудами, - як писав св. Бонавентура, - найбільшим чудом був він сам...".

Святий Миколай належить до числа найбільш шанованих в Україні християнських святих. Свято св. Миколая має ще й назву Миколи Теплого. Воно сягає традицій стародавнього культу Прадіда, або дохристиянського бога Велеса. Інший відбиток первісних вірувань на постаті св. Миколая - перегукування постаті Миколая із уособленнями грецького Посейдона та римського Нептуна.

Уже в XI ст. в Київській Русі відзначали свято перенесення мощей Миколая з Мир до Барі - Теплого Миколи (9 травня за старим стилем), була складена церковна Служба, а згодом - і свято в пам'ять про його смерть (6 грудня). Ім'я цього великого чудотворця досить часто зустрічаємо в українській топоніміці та назвах храмів. Характерний приклад - м. Київ на початку XX сторіччя. Не раз, як довідуємося, мандрівники, в'їжджаючи зі сходу до золотоверхого міста, минали Микільську слободу, заходили до церкви св. Миколи у Передмостовій слобідці (нині гідропарк), на правому березі древнього Дніпра, за Ланцюговим (Миколаївським) мостом молилися Богові в каплиці св. Миколая. Далі, підіймаючись по Микільському узвозі, можна було зайти до церкви-ротонди Миколи Мирлікійського на Аскольдовій могилі (Миколай - християнське ім'я Аскольда), або до Микільського військового собору - шедевру українського бароко, що прикрашав Микільську площу, або ж до пустинно-Микільського монастиря на Микільській вулиці. На жаль, у роках "переможної ходи" войовничого атеїзму ці величні споруди було зруйновано. Не пощадили "богоборці" також церкви Миколи Доброго на Подолі, святого Миколая у Святошині... Нині в Києві вціліло лише декілька культових споруд, присвячених святому чудотворцю: церква Миколи Набережного та Миколи Притиска, Святомиколаївський собор Покровського монастиря та Миколаївський католицький костел.

Колись у давнину як і в інших заняттях, так і в купецтві істотна роль належала релігійним обрядам. Серед купців та мандрівників були популярними, зокрема, молитви до св. Миколая. Значну роль улюбленому святому також відведено в українській іконографії. Наприклад, є відомою нам ікона св. Миколая з київської церкви св. Миколи Набережного, з околиць Яворова (Львівщина), а точніше, з Успенської церкви Наконечного ікона "Св. Миколай з житієм". У Національному музеї м. Львова зберігається унікальна ікона св. Миколая Чудотворця (поч. XV ст.) з церкви св. Параскеви в Радружі. На цьому витворі мистецтва, між іншим, святий зображений до пояса, що було, як виринає з минулого, на той час певною рідкістю, адже найбільшого поширення тоді набув варіант з фігурою в ріст, оточеною з трьох боків клеймами. Наявні, безперечно, й інші зображення Божого угодника.

Св. Миколая вважають найдемократичнішим, найпростішим та доступним святим. Це немовби його загальна риса. У "Житті святих" о. Андрія Труха, ЧСВВ (т. 4) знаходимо ось що. У Львові під горою, де колись стояв славний княжий замок, стоїть церква св. Миколая. Оповідають, що одного дня до неї якось зайшов малий школяр і, ставши перед образом св. Миколи Чудотворця, залився слізьми. Він гірко плакав через те, що йому нелегко йшла у школі наука, хоч старався вдень та вночі сидіти над книжкою. Та, на щастя, він був таким юнаком, який знав, де можна знайти потіху - у храмі, на молитві перед образом великого святця. Подібно, як це робив здавна наш побожний народ. І святий чудотворець вислухав, звичайно, його палку молитву, скропивши серце доброго юнака росою небесної радості. Він згодом закінчив щасливо школу після декотрого часу засів у Львові на владичому престолі як митрополит Григорій Яхимович, визначний церковний і народний діяч...

У лівому притворі хорів Софійського собору в Києві зберігалася ікона Миколи Мокрого, про котру в літописі зафіксована така незвична чудесна подія. За князювання князя Всеволода (1078-1093) один киянин повертався з дружиною та немовлям з Вишгорода. У човні мати, заколисана дніпровими хвилями, задрімала, а немовля випало з її рук у воду і втопилося. У невимовній скорботі батьки звернулися з молитвою до святителя Миколая. І трапилося справжнє диво! Паламар Києво-Софійського собору знайшов зранку на хорах поруч ікони св. Миколая... мокру дитинку. Сотні киян прийшли подивитися на чудо і разом з ними нещасне подружжя, яке впізнало свого синочка. Від того часу і прославився той чудотворний образ св. Миколи, що дістав за це назву Мокрого. Сьгодні, як відомо, місцезнаходження ікони невідоме.

В Укpaїнi свято Миколая відзначають завжди урочисто. У цей день переважно не працюють, адже "Микола все бачить" і "гріха не подарує". У західних областях поширена традиція випікати спеціальне печиво «миколайчики» (від імені дивотвордя), яке вкупі з іншими подарунками, діти знаходять уночі під подушкою. Неслухняним можуть залишити палицю, як пересторогу на майбyтнє.

На Слобожaнщинi, до слова, кропили свяченою водою стайні, клуні та молилися:

"Святий Миколаю, заступнику, помилуй та охорони нас від усякого лиха".

У давнину на Миколи обов'язково варили пиво. Після свята Миколая в українських селах повсюди починали збиратися на так звані вечорниці.

Багато є в наших парафіях церков, присвяченим знаному святителеві. Його образ здавна мав місце на іконостасах та в різних українських оселях. Неодноразово св. Миколай згадується у наших церковних Богослуженнях. Навіть кожний четвер тижня присвячений йому разом з апостолами. Вельми знана українцям пісня «О хто, хто Миколая любить». До нього линуть часто щирі молитви у численних життєвих потребах. На його подарунки охоче очікують українські діточки, часом і дорослі...

Варто ще згадати, що ймення «Миколай» та всі йому подібні походять з коренів грецьких слів - «ніке» (перемога) і «лаос» (народ). Тому пам'ятаймо завжди за цього великого Божого угодника-чудотворця, особливо у скрутних хвилинах-випробуваннях, бурях земного життя, звертаймося радо до небесногог заступника у своїх молитвах, і з ним ми обов'язково переможемо те все, що підступно відводить нас від небесної домівки.

Джерело:znamyboh.blogspot.com

Господь стукає до серця кожної людини по різному

Адмін — Sun, 12 Dec 2010 12:24:29 GMT

        Зала концерну Maximus Inc. була величезна, немов катедра. Вона сяяла і блищала. Концерн володів майже половиною світу, і це відразу впадало в око.
Пан Лідл, президент концерну, сьогодні з’явився на роботі на п’ять хвилин раніше, ніж звичайно. Попереду був великий день: концерн мав узяти під свій контроль пів дюжини банків, сім великих міжнародних промислових галузей, а крім того, ще й заволодіти майже усіма земельними ресурсами однієї африканської країни, що ніяк не могла розквитатися зі своїми боргами.
        Пан Лідл просто променився від радощів: усе-бо це результат низки його вправних ходів. Погляд його сталевих очей, що позбавляв спокою та впевнености стількох підлеглих, пересувався по залі і — раптом зупинився на пуцувальнику мештів. Старий мурин, що сидів на ослінчику, мав доволі убогий вигляд. Він послуговувався пошарпаними шматками і геть зужитими щітками. Руки його були перемащені пастою до взуття. Пан Лідл ніколи раніше не бачив тут цього чоловіка. Та оскільки він мав іще п’ять хвилин часу, то підійшов і попросив почистити свої чудові мешти, які коштували аж 650 доларів.
        Старий мурин працював дуже вправно. За три хвилини мешти блищали — мило було глянути. Пан Лідл механічно тицьнув йому долара. Але при цьому вони зустрілися поглядом. Очі у старого були глибокі, надзвичайно добрі, але водночас наче з веселими блискітками. А далі сталося неймовірне. Тільки-но пан Лідл підвівся з ослінчика, як відчув: з ним діється щось дивовижне. Мешти "вистрелили”, немов ракети, виносячи пана Лідла із зали. Двоє портьє вражено спостерігали, як їхній шеф кулею вилетів на вулицю, а далі рвонув з місця, немов якийсь маратонець із Нового Йорку.
Маратон пана Лідла і справді виглядав дуже дивно. Мешти занесли його до бідного хлопчини, у якого не було ніг. Хлопчина просив милостиню на розі 59 вулиці. Мешти не рушили з місця, аж доки пан президент концерну не виклав перед ним усе, що мав у своєму портмоне. Далі мешти понесли пана Лідла до кварталів бідноти. (Досі пан Лідл навіть не здавав собі справи, що такі існують.) Там йому відкрились очі на сльози, самотність, хвороби і фізичні страждання бідаків, на убогість та занепад...
        Минуло ще кілька годин — і пан Лідл уже почувався вкрай виснаженим і зворушеним. Він наче відчував себе кимсь іншим. Наче видобувся з камінної шкаралущі, що полонила була його цілого. Зараз він дивився на людей зовсім іншими очима. Коли день уже хилився до вечора, мешти вчинили із ним ще одну дивовижну штуку: занесли свого господаря до церкви. Останній раз він \ заходив туди ще дитиною. Церква стояла порожня і темна, світила лише одна червона лампадка. ; Пан Лідл нараз пригадав собі той глибокий погляд і ясне світло. Він відчув у собі велике щастя, як ніколи до того, і — раптом усе збагнув.
        Далі його мешти знову стали звичайними. Пан Лідл увійшов до голу свого концерну, коли вже геть вечоріло і тут же спитав:
        — Чи бачив хтось, куди подівся отой чорношкірий пуцувальник мештів?
        — Але ж тут не було ніякого чорного пуцувальника, — відповіли йому.
        Зрештою, він і сам про це здогадувався. Ніколи більше не говорив про той трафунок. Та й хто би повірив у те, що Бог був негром і чистив черевики на Мангетені?

        Бруно Ферреро

Святкування парафії Вознесіння Господнього (12.ХІІ.2010р.Б.)

Адмін — Sat, 11 Dec 2010 23:06:05 GMT

СВЯТКУВАННЯ
180-ї річниці побудови церкви Вознесіння Господнього
20-ї річниці повернення парафії в лоно УГКЦ

12 грудня урочисто відзначаємо два свята для нашої парафії - 180-та річниця побудови храму Вознесіння Господнього та 20-та річниця повернення парафії в лоно УГКЦ.

Урочиста подячна відпустова Свята Літургія буде відправлена у храмі Вознесіння Господнього (смт.Івано-Франкове, Яворівський р-н., Львівська обл.) об 11:30 год. Опісля святкування перенесеться у приміщення ресторанного комплексу "Над озером", де в головній залі відбудуться дійства, приурочені цим двом величним подіям.

Запрошуємо вірних та духовенство на урочистості з нагоди свята нашої парафії, щоб подякувати Божому Провидінню та Матері Божій за ту опіку і ласки, що були послані парафіянам, які є вірні Богу, Католицькій Церкві та Святій Традиції.

Програма святкування

11:30 - Урочиста подячна відпустова Свята Літургія (храм Вознесіння Господнього)

15:30 - фільм "Вихід УГКЦ з підпілля" (приміщення ресторанного комплексу "Над озером")

16:00 - Урочиста Академія святкування (виступ молоді, хору та парафіян)

Постанови

Адмін — Sat, 11 Dec 2010 09:46:22 GMT

        Один хлопець, нахилившись над столом, записував свої постанови. Його мати у той час прасувала білизну.
        "Коли побачу когось, хто потопає, — писав хлопчина, — то відразу кинуся у воду, аби допомогти йому. Якщо загориться дім, виноситиму з вогню дітей. Коли трапиться землетрус, без жодного страху піду серед будинків, що валяться додолу, рятувати людей. А потім усе своє життя присвячу бідним цілого світу”.
        За якийсь час він почув голос мами:
        — Синку, будь такий добрий, спустися до крамнички і купи хліба.
        — Мамо, хіба ти не бачиш, що надворі дощ? — з докором поспитав син.

        Скільки уже було таких "хотів би” у нашому духовному житті...


        Одна дванадцятилітня дівчинка записала якось у своєму щоденнику: "Ми є людьми майбутнього, отож повинні поліпшувати ситуацію. Найгірше — це нічого не робити і дивитися, як той бідний світ розпадається на друзки. Кричимо: ”Хай живе мир!" — і ведемо війну. Повторюємо: ”Геть наркотики!" — і ще більше торгуємо ними. Проголошуємо: ”Ні — тероризму!" — і вбиваємо невинних. Хіба ж неможливо припинити усе це?
        Хочу тобі сказати: якщо тебе справді засмучує ненависть у світі, не плач і не втрачай надії, а зроби щось, хай навіть маленьке!”

        Зроби щось, хай навіть маленьке!

        Бруно Ферреро

Тільки трошки неба...

Адмін — Fri, 10 Dec 2010 09:36:02 GMT

        Один бедуїн, утікаючи від запеклих ворогів, опинився в цілком дикій пустелі, оточеній голими скелями. Біг він, біг, аж доки не перестав чути стукоту кінських копит. Тільки тоді він зупинився і роздивився кругом себе: вузька моторошна долина, над котрою звисали гранітні скелі і стрімкі нарости темного базальту. Його увагу привернула ледь помітна стежка, що вела в майже непрохідну ущелину. Він пішов тією стежкою і зупинився перед входом у велику темну печеру. Нерішучим і обережним кроком зайшов усередину.
        – Прошу! Ходи сюди, брате! – заохочував його доброзичливий голос. У сутінках араб побачив пустельника, що молився.
        – Ти тут живеш? – спитав його.
        – Так.
        – Як ти можеш жити і цій печері сам, убогий, далеко від людей?
        Пустельник посміхнувся і відповів:
        – Я не убогий. Маю великі скарби.
        – Де? – спитав з цікавістю араб.
        – Дивись сюди, – пустельник вказав на маленьку щілину в стіні печери. – Що там бачиш?
        – Нічого, – відповів араб.
        – Справді нічого? – наполягав пустельник.
        – Тільки трошки неба...
        – Трошки неба... Чи не здається тобі, що то величезний, безмежний скарб? – спитав пустельник.

        Я читав про одного нацистського в’язня. У листах до родини він писав, що дуже задоволений, бо його перевели з темної камери до іншої, де є маленьке віконце, через котре можна бачити синє небо і кілька зірок уночі. Для нього це був величезний скарб.

        Ми маємо над собою цілий небозвід, а дивимося в маленький телевізор!

        Бруно Ферреро

Дві історії про кожного з нас

Адмін — Fri, 10 Dec 2010 09:06:55 GMT

        Двоє мандрівників піднімалися звивистою стежкою вгору, холодний вітер дув їм просто у лице. Ось-ось мала початися снігова буря. Між скелями вже було чути свист страшного вихору. Йти було все важче і важче. Вони знали. Що якщо вчасно не дійдуть до притулку, то загинуть у сніговій заметілі. Мандрівники вже зовсім вибилися з сил, а густий холодний сніг заліплював їм очі. Нараз почули сильний стогін із прірви. Якийсь бідолаха упав туди і благав про допомогу. Один сказав:
        – Це доля! Той чоловік – засуджений на смерть. Поспішаймо, бо скінчимо так, як він.
        І прискорив крок, нахиляючись вперед. Другий, натомість, пожалів бідолаху і спустився вниз. Знайшов його, завдав собі на плечі й продовжив далі свою мандрівку вже з важкою ношею.
        Темніло. Стежку було ледь видно. Мандрівник, який допомагав пораненому, уже геть знесилів. Несподівано він побачив світло в колибі. Це додало йому сили. Та раптом ногою зачепив за щось тверде, що лежало поперек стежки. Нахилився і сповнився жахом: під снігом лежав уже закостенілий його товариш по подорожі. А милосердний мандрівник уникнув смерті тільки тому. Що докладав усіх сил, аби врятувати того бідолаху, який упав у прірву.

        Дівчина була в поганому настрої. Все було проти неї, все її дратувало. Багато вимагають в школі, вдома, надто багато... Та ще й мама вже в котрий раз читає їй нотації... Дочка насупилася ще більше. Потім, дивлячись мамі просто в очі, голосно сказала:
        – Мамо, мені вже обридли твої повчання. Чому, натомість, не обіймеш мене сильно-сильно? Жодна порада не поможе мені більше від твоєї ласки.
        Мати дуже здивувалась. Очі дочки благали обіймів. Непевним голосом і майже з плачем сказала:
        – Хочеш... ти хочеш, щоб я тебе обняла? Знаєш, я також хочу, щоб ти мене обняла...
        І вони обнялись, зі сльозами радості в очах.

        Кожний з нас потребує потіхи і розради, конкретного вияву любові. Але ми часто є надто стримані, надто боязкі, щоб виявити наші правдиві почуття. І ховаємо їх за холодною й суворою маскою, зі страху, щоб інші не побачили нашої "слабкості”. Але тільки тепло серця може врятувати нас від великого холоду нашої епохи.

        Бруно Ферреро